Колектив засновників нашого фонду – це міцна родина, яких поєднує не лише робота в одному офісі. Андрій Бондар та Яна Слідевська – чоловік та дружина, які з перших років війни щиро допомагають війську та вірять в перемогу. Не зважаючи на те, що в 2014-му самі опинились на межі між життям та смертю…
Так розповідає про своє знайомство з родиною Аліна Косовська, учасниця АТО та співзасновниця фонду:
… З родиною Андрія та Яни я випадково познайомилась в соцмережі. Тоді ставила собі за мету знайти контакти місцевих патріотів, аби організовано допомагати їм в разі потреби, але з часом зрозуміла, що ця родина зайняла в моєму житті значно вагоміше місце, аніж просто позначка в списку добрих справ.
За роки війни вони сповна відчули на собі всі її жахіття. В так званій “старій Авдіївці”, в приватному секторі неподалік лінії фронту, родина з двома дітьми дошкільного віку місяцями жила без світла і води під постійними артилерійськими обстрілами. Навіть коли лінія фронту пересунулась трохи вперед, “стара Авдіївка” значно довше приходила до тями, аніж заповнений багатоповерхівками мікрорайон Хімік. Зараз в житлових кварталах значно спокійніше, аніж на початку війни. Лише рясно пошматовані уламками паркани і вибухові хвилі, яким іноді все ж вдається докотитись до будинку, без зайвих слів пояснюють, що довелось пережити цим людям в своїй кам’яній фортеці. Але це не зламало їх любові до України та прагнення до перемоги.
В будинку Яни та Андрія почуваєшся, як вдома. Невимушена бесіда за чашкою чаю, тепла ванна з ароматною піною, маленькі подарунки – гільзи та потріпані фронтові шеврони в обмін на затишну домашню скатертину та вічно необхідні дрібниці, вміння вислухати та слова підтримки – це найменше, що ці мужні та щирі люди роблять для своїх захисників. А ще хтозна яким дивом придбана неймовірно дорога зимова форма, подаровані просто так меблі та предмети побуту, віддана на фронт улюблена собака Яни.
– І кіт наш від початку війни служить на блокпосту, мишей-диверсантів виловлює, – з усмішкою нагадує Андрій, коли я прошу його скинути фото з собакою Мартою, яка тепер служить в нашій розвідгрупі.
Немало дісталось авдіївським патріотам і від колишніх друзів, які опинились по той бік конфлікту. В бік родини, яка з перших днів війни не приховувала своєї проукраїнської позиції, не раз сипались звинувачення та навіть погрози.
– До війни я працювала в Донецьку, – розповідає Яна. – Наче всі були люди як люди. Спілкувались, допомагали одне одному. Досі дивуюсь, як вони за ці роки перетворились на звірів, здатних зжерти всіх на своєму шляху…
Старший син Яни – 20-річний Кирило – навчається в інституті у Покровську. Не менше за батьків любить Україну, і так само безкорисливо допомагає нам в своїй сфері – комп’ютерних технологіях.
В 2017 році вся родина стала співзасновниками нашого фонду, і з того часу активно приймає участь в наданні централізованої допомоги українським захисникам. Хатинку біля лінії фронту, в якій мешкають добродії, знає вже не одна ротація військових. Бійці лагідно називають її авдіївською криївкою та часто заходять в гості на каву з присмаком домашнього тепла, а також допомагають волонтерам у вирішенні побутових питань в суворих умовах війни.
Михайло та Яна, молодші дітлахи, з малих літ звикають стійко переносити усі складнощі життя на лінії вогню.
– Тату, у нас свічки є! Все класно! – оптимістично вигукує малий Міша, поки Андрій лається на сепарів за перебиті лінії електропередач в сірій зоні.
– Это “кака” флаг! – демонстративно кривиться маленька Яна, завбачивши на телеекрані прапор “днр”.
Хоч цим малятам у вишиванках дісталось важке дитинство, не може бути жодних сумнівів, що з них виростуть справжні патріоти України. Дякуємо цим людям за все, що вони роблять. І просто за те, що вони є.