Захисник піднявся на Петрос в пам’ять про сина

Особливий запит від учасника ветеранської мандрівки, який змотивував нас вирушити на заледенілий Петрос.

Чоловік воює в бойовому підрозділі. Його син на початку повномасштабної війни жив за кордоном і був далеко не призовного віку. Але повернувся в Україну і добровільно став до лав захисників поруч із батьком. В останню відпустку він піднявся на вершину Петроса. А потім – загинув на війні.

Це сходження наш військовий задумав в пам’ять про сина. Про відпустку в частині домовлявся дуже заздалегідь – і за щасливим збігом обставин потрапив в ній саме на наш заїзд, хоча спочатку збирався йти в гори сам. В Карпатах – вперше, хоча гори відгукнулись йому одразу. Петрос – головна мета, бо це остання вершина, на яку ступала його дитина, яка дуже любила гори.

В день штурму вершини погода була вкрай несприятлива – туман, сильний вітер, низькі температури. Але просто відмовити йому через складну погоду ми не могли. Тож встали о п’ятій ранку і вийшли на це сходження вдвох із гідом, лишивши інших учасників в безпечному притулку. Ми попередили, що на горі – жодних компромісів з безпекою, і якщо ситуація буде загрозлива – ми розвертаємось вниз. Але гора була прихильна сьогодні – хоч вітер і був сильним, сам схил Петроса затуляв нас собою більшу частину шляху, а за сто вертикальних метрів від вершини, де вітер вже хазяйнував на повну і був крижаним, створюючи обледеніння, зібрались з силами і швидко зробили останній ривок, щоб завершити це сходження в пам’ять про захисника.

Всі наші гірські історії – особисті. У нас немає масових заїздів і натовпів – натомість є розуміння кожного учасника і максимально індивідуальний підхід. Пишаємось бути частиною таких досягнень. Для нас це – робочий день, а для когось – сходження, яке запам’ятається на все життя.